5 років тому я кардинально змінила своє життя, навіки закресливши для себе минуле з Сергієм і розпочавши життя з брейком.
Два роки тому я зробила кілька великих дурниць у місті, де я навіки тепер приречена робити дурниці.
Рік по тому ми святкували річницю з Олегом...
Рівно півроку тому знову кардинально змінилося моє життя... і з тих пір мені наврочено на Канаді.
А цього року 9 лютого я просто написала листа Гансу - і він відповів, віддала борг Назарові - щоб хоча би матеріально не бути винною перед ним (але хіба ж чоловіки зрозуміють?), ридала на вулицях міста, де я приречена робити дурниці, відпивалася чаєм із м'ятою й відчувала, що Бога сьогодні для моєї любові не існує. А серце тимчасом болить все сильніше. А ще я написала повідомлення Жені з пропозицією взяти участь у фотосесії зі мною. і отримала прекрасну згоду "зняти мене". Здається, в мене розпочалося роздвоєння особистості%(

маю дуже серйозний задум на рахунок мене, купальника і нічного Львова. Тепер лишилося прибрати зі свого організму нежить і кашель, а також нагадати пресу про його присутність...

sorry, my dear, but I forgot to congratulate you 2 days ago... I'm really bad owner, especially now, I know. Sooooooo sorry, honey! But I do love you and I'll write more positive things, I promise. And let me ask you to accept  this new design and this new name as a gift on your third birthday!!!
Love, your Dasha

Основной функцией мифологии и обрядов всегда было сохранение символов, направляющих человеческую душу вперед, в противоположность другим постоянным человеческим фантазиям, которые обычно привязывают его к тому, что осталось позади. В действительности вполне вероятно, что очень высокая распространенность невротичности в наше время является следствием упадка столь эффективной духовной помощи в нашем обществе. Мы остаемся прикованными к неизгнанным образам раннего детства и потому не чувствуем настоятельной необходимости перехода к взрослой жизни.

Зигмунд Фрейд подчеркнул в своих работах переходы и сложности первой половины срока человеческой жизни, стадий раннего детства и юности, когда наше солнце лишь восходит к зениту. С другой стороны, К. Г. Юнг уделял особое внимание кризисам второй половины, когда для того, чтобы двигаться дальше, сияющему светилу следует покориться неизбежности нисхождения и наконец полного исчезновения в ночном лоне могилы. Привычные символы наших желаний и страхов преобразуются на этом закате биографии в свои противоположности, ибо теперь вызовом становится уже не жизнь, а смерть. Таким образом, трудно расставаться не с утробой, а с фаллосом — если, конечно, сердце человека уже не сковала утомленность жизнью и смерть не являет ему то обещание блаженства, которым раньше соблазняла любовь. Мы проходим полный круг, от гроба утробы до утробы гроба: неопределенное, загадочное вторжение в мир твердой материи, которая вскоре растает, как субстанция сновидения. И, оглядываясь на то, что обещало быть нашим собственным, уникальным, непредсказуемым и опасным путешествием, все мы обнаруживаем в конце его ту цепь стандартных метаморфоз, которую претерпевали все мужчины и женщины во всех четырех сторонах света, во всех датированных столетиях и под самыми причудливыми одеяниями цивилизации.

     * Англ."Full circle,from tomb of the womb to the womb of the tomb".

Дуууже хочу прочитати всю цю працю. Зараз активно готуюся до іспиту з поетики жанрів... і знаходжу стільки прекрасного й цікавого, що аж дух захоплює!

Сьогодні їду до Полінки. Дуже радію, вся в очікуванні, збираюся... Іспит склала на "відмінно". Хвилювалася не стільки за питання, які випадуть, скільки за те, що викладач може не схотіти піднімати бали за другий модуль (який я випустила). Але все окі, тепер справа маленька. Лишився один іспит мені. Можна починати писати бакалаврську, думаю. Читаю Дюркгайма в маршрутках і Петровича перед сном. Хочеться якоїсь дуже якісної й незвичайної літератури. Словник символів - настільна книга.
Закачала класні треки в телефон, оновила жж-дизайн (хоча, може, ще щось краще підшукаю). Вибирала між чайним і цим)))) У кого які є посилання на круті спільноти з дизайнами - діліться, будь ласка.
Назар сниться дуже часто й багато. Це допомагає триматися й не писати йому. Дуже допомагає.
Учора знайшла прекрасну пісню в Жені на сторінці "Lucky i'm in love with my best friend". Так от. Повідомляю, що це тепер моя нова назва жж. я більше не гомо сапієнтс. Бо все, що було від сапієнтса зникло десь так у районі 9 серпня минулого року. А латину я вчила давно, тому не можу сказати, як назвати теперішній патоковий стан))))))))

Медовогречаним,
заквітчаним,
тихим, легким і вогким,
і назавжди не крихким,
і нікому вже не знаним
Раєм
у душі
удушливо -
і так зворушливо -
заповзає
і не стихає -
стікає
патока.

Ліхтароблисками,
Вином з ірисками,
Життєдрамами,
тихими підвалами
й любовними канонадами,
храмами,
кавами,
зашкарублими шрамами
і роздертими ранами
гомонить,
клекотить,
животить
Львів

Борюся із сесією. В тому плані, що не дуже напряжно, але певна дупа в житті таки спостерігається. З кафедри всі радо підтримують, розпитують, цікавляться й допомагають. Все, що не з кафедри, приносить клопіт. Завтра два останні заліки, потім уже 25го перший іспит. Думаю, що вже завтра увечері могла би нарешті витягнути себе погуляти й побачитися з вами, любі. Вибачте, що помовчувала. Сплю по три годинки, досипаюся інколи в маршрутках і трохи перед заходом сонця.
Ворожила на Водохреща. Було цікаво. Таки два роки лишилося. І з воском щось знову настільки прекрасне й незрозуміле випало, що досі не знаю... Одне точно - дерево є. Певно, світове) певно, знову читатиму "Старшу Едду"))
Спати лягаю в районі третьої, зранку піднімаюся півгодини. Дуже хочу на брейк і на стенд. У Києві набридло дивитися на закам'янілі снігові кучугури, які точно тепер до весни й лежатимуть, бо в нас чудовий мер. Крапка=) хоча, деякі, які біліші за кольором, нагадують мені бізе.
Сьогодні робитиму суші з мамою. Колись пробувала зі Свєтою та Мариною. Подивлюся, чи пам'ятаю.
якщо хтось може мені адекватно пояснити всі різниці між власне прислівним, прислівно-корелятивним, власне детермінантним і детермінантно-кореляційним реченнями, буду нуууу дуууже вдячна й поведу вас на чай/каву=)

сумно і холодно. а завтра я, можливо, стрибатиму в ополонку. а сьогодні залік з російської літератури і прекрасна вистава з Маланкою та козою від "Роксоланії". а завтра страшний залік, який я довго-предовго складатиму, але таки складу. а вчора - майже сльози, але Ліля, Дан і Кирило робили все, аби я якнайбільше сміялася й не відчувала жодних апокаліптичних віянь у душі. дякую всім. я обіцяю, що скоро допишу те есе про poisoned city. дякую Ліані за пречудову листівку. і всім-всім, хто робив ці 5 місяців саме такими. я була щаслива.

очі - глибокі, кольору коньяку
   витриманого
     двадцятьма шістьма роками
губи - повні, персикові...
    і говорять тільки правду,
   хоча частіше мовчать.
ніс - наче татовий...
   погляд упевнений
стримані читання думок.
ти бущеш мовчазно стояти.
я - поруч у тьмяному світлі
навіки.
              Повір -
                            переступиш

Тобі залишилося жити
П'ять днів і три вічності, любий,
А я даруватиму квіти
Й носитиму одяг негрубий.
        Ти будеш читати короткі
        Мої повідомлення зранку,
        А я все шукатиму голки
        У літній траві біля ганку.
Ти будеш тікати у гори
Десь там, на чужім континенті,
А я тихо в Чорному морі
Вмиватиму ноги подерті.
      Давай - ми обнімемося міцно,
      Щоб пір'я на крилах злетіло,
      І мовчки стоятимем вічність,
      Єдиним щоб чутися тілом.
Давай ти мені занотуєш
В щоденнику власну адресу,
А я тобі тихо зготую
Молитву за гідну принцесу.
      Давай - всі слова неприкриті,
      У прянощах сонних ховатись?
      Давай поцілуємось в житі,
      Щоб потім колись повінчатись?



Останній вірш, написаний під впливом Ганса. Закінчений сьогодні, розпочатий ще в листопаді минулого року.

геть забула повідомити тутешній люд, що після вчорашнього походу в "Пікассо" маю офігенні проблеми з великим пальцем на руці. =( Не знаю, чи є там тріщина, чи ні, але тихо молюся, аби це був просто страшний ушиб, бо мій улюблений масік став удвічі більшим, ніж його братик на іншій руці. Фігня рідкісна. Якщо не спаде, доведеться завтра гнати після заліку в травмпункт,а ле вже у Львові. Тут мене відмовилися оглядати, бо, я квиявилося, ми залетіли в дитячу поліклініку, а не в дорослу. А доросла в Тернополі у центрі знаходиться. Так що нам о сьомій вечора це не в кайф було, після всіх сьогоднішніх походеньок на фестивалі вертепів, на Подоляни і в церкву з найбільшою в Україні шопкою (дійсно неперевершена річ!).
Рівно з атиждень я вже їхатиму в потязі до Києва... Страшний тиждень попереду. Боже, дай сили й мудрості мені!

Багато всього трапляється зараз у житті. Щодня. Щохвилини. Щосекунди. Одне лишається незмінним, не зважаючи на будь-які дії з боку того, хто так запав мені в душу. Ми не разом. Ми самотні. Ми дурні й недосконалі. У всій цій неперевершеній історії, яку можна описувати в підручниках із психології, єдиним досконалим елементом є моє кохання до Назара.
Після триденних митарств і знищення надій, після сліз у кімнаті, коли він лежить на сусідньому ліжку, після того, коли бажаєш і благаєш про таке, про що жодна твереза людина не попросить, після того, як сп'яніла від медового вина й медово-любовної патоки бовсаєшся у фонтані з пінгвінами, а потім лізеш на дах факультету радіоелектроніки, після шалених танців - чистих і справжніх, як душа, я сиджу тепер у Тернополі в кімнаті моєї чотириюрідної сестри й не плачу. Бо як би не було боляче і як би не було огидно згадувати обійми його з якоюсь абсурдною істотою, негідною навіть носити ім'я жінки, я - тут. Я жива. Я знаю значно більше, ніж ви думаєте. І я надто добре пам'ятаю, що було 7 років тому. Я не дам себе мордувати. Але одне лишиться навіки незмінним. Одне, я клянуся. Ми не раз про це говорили, напівжартома, а проте... Я навіки лишуся його personal angel. Він же - моїм personal devil. І не просіть пояснень. Я забагато тепер знаю про любов.

 Це Різдво не було самотнім. Я, якщо чесно, боялася, що проведу його в абсолютній самотності у себе в гуртожитку при світчках і червоному вині. І що сама собі співатиму колядки... А потім Ліля написала смс із запрошенням... Я ще ніколи не святкувала Різдво отак, в іншій сім'ї, з її, звісно ж, локальними внутрішніми традиціями. І я така вдячна, що була присутня при всьому цьому!
Родзинка, яка під час молитви захотіла лізти на стіл, співання колядок із Лілею та її татом, кумедні сни-сни-сни про Вовчака й пошуки куртки, вилиття з воску пташки, моя прекрасне соло "Сидить Миколай", яке я навіть (по-моєму) непогано вивела, вишиванка, яка так гріє душу...
Це дійсно було класно! дякую!

 Відчуття патоки не покидає тіло. Весь цей час, навіть коли я сплю й бачу сни, відчуття не зникає. Воно навпаки підсилюється, розпалюється й розливається по всьому тілу.
Я рада, що це все є. Я знаю, що це все і буде надалі. І доля гаптує мереживо подій, все цікавіших і неоднозначніших, для мене. А я чекаю й вірю. І все так просто й складно, як і має бути в житті. Я марю й водночас тверезо оцінюю все, що коїться з нами двома. А любов дійсно не буває про те, "хто кому долю зламає". І Тарас Федюк, якого я сьогодні читала замість Достоєвського, видається ще геніальнішим, ніж будь-коли після таких віршів... 
І все добре насправді. І Різдво в мене несамотнє! І я така щаслива, чесно-чесно... Бо в мене є прекрасні друзі, бо в мене є патока, бо я є у нього.

Дурна закохана прекрасна красуня вже точно знає, що хоче від року, що ось-ось настане. Таааааааааааааааааак, панове!!!!

Людина року:  Ганс і Марк
Напій року: глінтвейн
Настрій року: закоханий
Музика року: фанк і народні пісні
Фільм року: мало я їх дивилася, якщо чесно... певно, "dancer in the dark"
Подорож року:  Canada
Знайомство року: Назар і Ганс
ЖЖ-юзер року: rainy_lily 
Білявка року: не знаю. Певно, Еммі з табору
Муза року: Hans
Відкриття року: Львів у всіх його нових проявах
Вечірка року: тусня на Андрія, я думаю, у мене вдома
Розчарування року: Олег
Недоробка року: взаємність
Особиста подія року: стажування у Львові, робота в Канаді, скелелазіння
Втрата року: д. Ігор RIP
Книга року:  Фрезер і Федюк
Слово року: любов
Кабак року: львівські
Мрія на наступний рік: дописати роман і виграти з ним конкурс. Решту лишу для нічних записок на спалення))

Цього року, певно, я мала два по-справжньому переломних лімінальних моменти.
Перший - це 9 серпня, на Лост лейку, коли мене остаточно відрізало від минулого, коли було холодно й було warming up, коли не думалося ні про що, жилося тільки тими миттєвостями, які й досі грають усередині у павутинному мереживі думок.
Другий - на 17 листопада, коли ми блукали горами всю ніч з хлопцями, коли нас водило мокрими вузькими стежинами, коли кидало в нас шматтям ватяного туману й коли щось свистіло у вухах і збивало силою з ніг.
а у вас які дати є з цього року?

їхати до Києва! Господи, ЯК же ж я не хочу повертатися! знайдіть мені хоча б одну вагому зовнішньо причину, щоб я здала цей квиток і лишилася на Новий рік тут...
у грудях шириться чуття, у вузеньких вуличках бачу минуле й майбутнє. Здається, учора ввечері, коли ми з Назаром гуляли по центру, я раптом найбільше і найпекучіше відчула оцю шалену нестачу Львова у випадку, якщо я поїду надовго. Ми врослися одне в одного. І я боюся тієї секунди, коли доведеться сідати на потяг, бо дороги назад не буде. Хоча я завжди можу плюнути на КНУ й таки перевестися сюди. Це правда. І моя тутешня група підбиває мене на це вже кілька тижнів.

Завтра приїжджає Поліна. Хоч якась розрада.
Млосно на душі, тоскно. Знову патока. Тільки масштабніша. Подаруйте мені свято. А то відчуваю, що до Нового року з такими розкладами зляжу точно!

лезом іржавим
про ігри,
       про сни
             і міста
викарбовуються на серці
наші розмови...
і так люблю тебе.
втрачаю і знайходжу
знову, знову, знову...
дай мені невільність
дай мені легкість
і вічність.
і я виправдаю всі сподівання

стан незрозумілості. стан відвертого спустошення. холод. сумно. хочеться накритися коциком, пити прегарячий чай із малиною, читати вірші геніального Федюка й тихо-тихо слухати голоси в серці. А ще - тихе порухи отого чуття в центрі грудної клітини. моторошно. самотньо. і хочеться самій собі зробити свято. подивимося, чи вийде це завтра...

показали всю ступінь моєї ненормальності й адекватності водночас. Таких насичених і дивних вихідних у мене давно не було... У п'ятницю ввечері ми з хлопцями лазили прекрасні маршрути на стенді, і я раптом зрозуміла, що скелелазіння наразі - це те, в чому я найкраще реалізовуюся, як не дивно. Навіть Кирило допомагати почав, ооо. Потім ми їхали на чудо-фунікулері, як називає рейсовий автобус Кирило, а потім він і Дан проводжали мене до Ліліного дому. Потім була безсонна ніч, бо Родзинка постійно знаходила під диваном каштани і гралася з ними. Миколайчик приніс мені прекрасні кульчики з приймаченківськими левами. Вони чудові! Я їх майже не знімаю тепер.
Потім у суботу я була в косметолога, потім накупила хлопцям мандаринок і мармеладок - і поїхала на брейк. Назара не було. Жені теж. А три дні чекання вже минули. Важко, але швидко. І я наважилася подзвонити. Але в цю секунду в мене сів телефон, а в голові промайнуло: "Навіть краще". Я приїхала до Свєти, в якої і заночувала, якщо можна так сказати. Назар подзвонив сам. Ми говорили 10 хвилин. І домовилися про аквапарк у середу. і про радянські фільми, які він все ще хоче подивитися... але якийсь холод у голосі таки відчувався.
Я заснула о третій. Встала о 6.40, прийняла душ і погнала на вокзал. Ми з хлопцями їхали на батл у Хмельницький. Дан, Назар і Женя не поїхали. Хояа, як на мене, то дарма. Було дуже круто. І цікаво. Я танцювала. Спокійна, як удав, вийшла, станцювала, програла, відчула враз що хочу тренувати футвор як ніколи раніше, що розумію всі свої помилки й можу їх тепер швидко виправити... І що 9го числа Полтава... І що не знаю, як напроситися до хлопців у трьошку, бо, бляха, вони - не мої любі b-sisters. Вони все ще відчужені й відсторонені трохи. Як би я не старалася.
Вранці нас усіх розвозив Діма на ауді. І вже о 5.10 ранку я була в гуртожитку. Важко.

Все!!!! руки відмерзають, ноги не слухаються, шмарклі у всіх, у душі стоїмо по півгодини - гріємося під гарячою водою... Прекрасний мій гуртожитку, як же ж я люблю, коли ти вирішуєш, що саме наш блок має лишитися без світла, без розеток і плити! Сьогодні я просто дуууууууже сильно змерзла, любі мої. О десятій мене розбудив Данило з пропозицією піти на стенд на 12у. Так, зараз тільки спробую відірвати свою прекрасну дупку (таку ж відмерзлу, як і інші частини мого тіла) від ліжка, ааа...
Сьогодні планую ночувати в місці, де температура трохи вища за наш морг.